Нечего делать внутри

Нерівний шлюб
dashabur4ik

Якось мама мені сказала, що ідеальна різниця у віці між чоловіком і дружиною – чотири роки. Вчителька в школі постійно нагадувала, коли у класі між дівчатами і хлопцями виникали суперечки, що хлопці розвивають на кілька років повільніше, тому і жарти-образи у них розраховані на їхній розвиток. І в класичних парах чоловік хоч на місяць, але має бути старшим. З отаким розумінням я і подорослішала, закріпивши в голові чітку думку – чоловік повинен бути старшим, але не більше, ніж на два-чотири роки. Та згодом ця відстань у віці збільшилася. Чим я ставала старшою, тим і чоловіки почали подобатися більш старші. Сьогодні різниця у десять років не здається мені такою катастрофічно великою. Але, як і в дитинстві, я переконана, що в парі старшим повинен бути чоловік. Такі пари здаються мені надійнішими.

А як же бути парам з великою різницею у віці? Чи наше суспільство навчилося адекватно сприймати нерівні шлюби, не звертаючи увагу на те, хто старший – чоловік чи дружина? Якщо така пара виникла не через фінансову вигоду, бо там все просто, усім зрозуміло і усім легко. Адже іноді навіть найближчі друзі чи родичі не готові прийняти стосунки таких, напевно, ще досі, нестандартних пар. І найменше, що вони спробують зробити – це переконати припинити такі стосунки, і у цьому випадку пара повинна зуміти відстояти свій вибір і свої симпатії.

Read more...Collapse )

Молодець, слухняний хлопчик!
dashabur4ik

Коли у сім’ї народжується хлопчик, батьки мріють виховати з нього справжнього чоловіка. І тато, і мама хочуть це у рівній силі, але вбачають свої кроки різними. «Справжній чоловік» - це сьогодні поняття достатньо розмите. Хто такі справжні чоловіки – джентльмени? Виховати джентльмена у наш час вкрай тяжко, адже такий «різновид» чоловіків жив у часи, коли поряд з ними були тендітні леді, а сьогодні жінки знаходяться майже на рівних правах з чоловіками. За що боролися… називається. Жіноча активність у всіх сферах життя призвела до того, що чоловіки прийняли позицію «не напружуватися».

Оскільки жінки відіграли значну роль у тому, що «справжні чоловіки» почали вимирати, то й самі мають рятувати ситуація, виховуючи своїх синів відповідно до умов «справжності».

Для обох батьків є одна умова у вихованні синів. Не можна забувати про те, що процес виховання має бути безперервним, складним і методичним. Баланс має бути між «любити» і «знати».

«Не ображай дівчат»

Цей вислів втлумачується кожному хлопчику з самого малечку. Але якщо розібратися, то ця фраза сприймається хлопцем  дуже однозначно – дівчат, значить, не можна, а когось іншого можна. Цим висловом дуже вміло користуються дівчата. Їм же ніхто не говорить, що хлопців не можна ображати. «Не можна ображати дівчат» - це слабке місце хлопця. Як тільки дівчина зрозуміє це, почнуться маніпуляції. Правильніше було б пояснити синові, що ображати, в принципі, не можна нікого, але, якщо його ображатимуть, він повинен адекватно дати відсіч. Якщо ображатиме інший хлопець – тут рішення прийматиметься з хлопчачого боку – або словами, або кулаками (але бійки для хлопців – це нормально). А якщо дівчина, оперуючи фразою «дівчат не можна ображати» почне зачіпати, їй теж можна відповісти. Звісно, не кулаками, але на місце доведеться поставити.

Read more...Collapse )


Дніпропетровщина готується до оборони
dashabur4ik

Дніпропетровська область - одна з прифронтових. Бійці добровольчих батальйонів та силовики кажуть, до нападу агресора готові. Волонтери ж переконують, місцева влада та держава мали б більше уваги та коштів виділяти для захисту населення.

Зокрема в Дніпропетровщині частина бомбосховищ не придатна для експлуатації. Ще частина – приватизована.

Самі ж жителі Дніпропетровщини - активно допомагають фронту. Волонтерська організація “Воля Дніпра” надає допомогу безпосередньо військовим сил АТО.

Зараз окрім харчів на фронт доставляють теплу амуніцію. Такі посилки відправляють що 2 тижні.


Нікого не забути! ДНК-експертиза допоможе знайти загиблого героя
dashabur4ik

Замість імен та прізвищ на табличках – тільки номер і напис "Тимчасово невстановлений захисник України". Окрім сотень загиблих, неоголошена війна принесла незліченну кількість могил невідомих героїв.

Пошуком загиблих солдатів, їх похованням та встановленням особи займаються волонтери і самі військові. Айдарівець Микола Павлюченко разом із побратимами власноруч поховав 28 невідомих, які загинули у вересні поблизу селища Металіст на Луганщині.

Я випадково потрапив в морг Старобільського районного відділу судмедекспертизи і побачив листа про те, що просять, щоб прокуратура надала дозвіл на поховання. Моїх товарищів невідомих, загиблих планувалося поховати терміново, прям в мішках. Для того, щоб зупинити цю вакханалію, ми змушені були сержантським складом Айдару взятися за питання поховання людей. Щоб наших товарищів в гробах поховали, а не в кульках, як вони планували,
— розповідає старшина 24 окремого штурмового батальйону "Айдар".

Часто після запеклих боїв загиблих неможливо опізнати. Допоможе хіба-що ДНК-експертиза.

Ці 28 українських бійців так і залишилися похованими під Старобільськом. Але переважно тих, кого вдається забрати з небезпечних територій, перевозять до моргів Дніпропетровської і Запорізької областей.

З початку проведення АТО в Донецькій і Луганській областях, в морги Дніпропетровська стали надходити загиблі. У тому числі ті, впізнати візуально яких неможливо. І не було інформації про те, до яких підрозділів вони відносяться і де проживають родичі,
— розповідає Ірина Федорчук, директор департаменту взаємодії з правоохоронними органами, цивільного захисту та оборони.

Щоб зразки ДНК неопізнаних полеглих воїнів не загубилися, було вирішено створити єдину базу даних. Одночасно у кожному обласному відділку міліції створили робочі групи з ідентифікації. Люди, які розшукують своїх зниклих безвісти родичів, мають змогу здати аналіз за місцем проживання безкоштовно. Далі – справа часу: їхні ДНК-коди співставляють з даними загиблих з єдиної бази.

Є випадки, в яких ми проводимо по три генетико-молекулярні експертизи. Тобто, до встановлення біологічних родичів, до 99,9%,
— переконує заступник начальника відділу слідчого управління Дніпропетровської області.

В середньому, кажуть правоохоронці, на встановлення ДНК-відповідності іде близько місяця, однак в окремих випадках процес може затягнутися і на довше.


Чоловічі вчинки - великі й малі
dashabur4ik
Серед жінок існує така приказка: «Якщо вам не хочеться нагодувати вашого чоловіка, значить, це не ваш чоловік». Гадаю, що чоловіча сторона цієї приказки звучатиме так: «Якщо вам не хочеться довести любов до жінки діями, значить, це не ваша жінка».
Коли я зі своєю подругою, яка мешкає у Луцьку, обговорювала місце майбутнього святкування Нового року, вона повідомила, що її хлопець категорично не хоче їхати до Львова. Кілька разів ми підіймали з нею цю тему, але усе було безрезультатно – він не хотів кудись їхати і все. Але одного вечора я отримала від подруги повідомлення: «Уявляєш, він просто погодився!». Її хлопець зрозумів на скільки для його коханої важливо поїхати святкувати Новий рік до Львова, що без зайвих вмовлянь вирішив погодитися. Моя подруга вважає, що це справжній чоловічий вчинок. А я здумалася над чоловічими діями, які говорять більше за слова.
Перебравши кілька вчинків, які не потребують роз’яснень чи пояснень, я зрозуміла, що, напевно, золотим правилом чоловічої поведінки є те, що при бажанні знайдеться і час, і можливість. Як говориться в одному фільмі: «Чоловік не дзвонить не через те, що забув або зайнятий, а через те, що не хоче». Так, це прикро визнавати жінкам, особисто я дуже довгий період просто відмовлялася розуміти значення цього вислову. Жінки ж такі, що знайдуть власне, до того ж, логічне, пояснення будь-чому, аби не бачити очевидного. А в чоловіків усе просто – не хочу і не дзвоню. Отже, замість вигадувати якісь неперевершені слова, просто подзвоніть або прийдіть, і це матиме більше значення, це змусить вашу обраницю усміхатися протягом дня.
З цього випливає ще один, вагоміший за слова, вчинок. Чоловік, якому не байдуже, захоче зробити свою дівчину щасливою. Він приділятиме увагу, робитиме компліменти, спробує зробити усе, чого бажає його обраниця. А тут вже треба дивитися на ситуацію – комусь з дівчат треба мільйон троянд, іншій – щоб коханий просто був поряд ввечері після робочого дня.Read more...Collapse )

Особистий простір – «моє» чи «наше»
dashabur4ik
Якось я мала розмову з однією дівчиною про особистий простір у стосунках. Вона мені розповіла, що характеризує стосунки зі своїм хлопцем як довірчі, впевнені, гармонійні, а вони один одному, – як у кращих традиціях: друзі, партнери й коханці. І подруг у неї немає, і з хлопцем абсолютно завжди вони разом… Тема особистого простору мене хвилює вже не перший рік. Видавши заміж декількох подруг, помітила наскільки змінюється в людини ставлення до власної свободи. Навіть не через те, що окрім один одного цим людям вже нікого не потрібно, а через те – до якої межі можна обмежити свою половинку. До якого моменту «я зараз запитаю в свого чоловіка, чи можна з вами, дівчата, погуляти» не здаватиметься дивним.

На самому початку цукерково-букетного періоду багато хто прагне повністю розчинитися в коханому. Намагаються проводити більше часу разом, буквально кожну хвилину. Але проходить певний час і дурман пристрасті потроху розвіюється. І така надмірна близькість з обранцем вже не стільки радує, скільки просто не дає дихати. І може викликати панічні напади страху, коли хочеться бігти і не озиратися.
Це відбувається з тієї причини, що пари забувають, про обов'язкову умову – кожному необхідний його власний простір. Саме таку думку я намагаюся донести своїм заміжнім подругам, а вони доводять абсолютно протилежне.
Read more...Collapse )

Тарас Возняк: “Треба протистояти провокаціям”
dashabur4ik

це інтерв'ю робилося восени 2013 року. Тоді ніхто з нас, навіть аналітики і політологи не могли передбачити того, щос талося і в якому пеклі опинилася наша держава.

   В кінці листопада у Вільнюсі Саміт Східного партнерства має стати місцем підписання Угоди про асоціацію з Україною. А напередодні Євросоюз прийматиме остаточне рішення щодо підписання цієї угоди.  До цього часу Україна повинна виконати критерії, визначені країнами ЄС. Та до саміту "Східного партнерства" Росія і Україна проведуть низку консультацій з питання участі Києва в Митному союзі. Україна, як завжди, знаходиться між вогнем та полум'ям, але вибір доведеться зробити. На чью користь він буде, як нас сприйматимуть і що потрібно українцям, або жити господарями у своїй державі, на ці питання висловив свою думку політолог і культуролог Тарас Возняк.

voznyak_01
-    Сьогодні Україна знаходиться між двох Союзів (Європейським та Митним). Один тягне її до себе, а до іншого хоче вона. На що можна сподіватися?
-     Не думаю, що це адекватна боротьба між союзами. Якщо зважити величину національного продукту, який створює Європейський союз і який створює Росія, або, наприклад, США, то США і Росія – це пропорція 10:1. Те саме і з Європейським союзом. Російська Федерація – це, так би мовити, вмираюча імперія, подібна до Туреччини у кінці XIX сторіччя – початку XX століть. Вона ще велика, ще вважає себе імперією, але, по сутті, це вже її агонія. На жаль чи на щастя – це залежить звідки за цим спостерігати. І вона чіпляється за можливості, щоб зберегти свій статус. Однією з форм збереження імперського статусу і є створення Митного Союзу. Однак це завдання для сучасної Росії не підйомне. На справді вона може примкнути до інших великих геополітичних гравців – ЄС, Китаю чи США. Іншого просто не дано. На моє переконання режим Путіна робить помилку. Бо за великим рахунком, він перетворює Росію у свого роду сателіта великого Китаю, який повертається як велика економічна, а отже і політична, потуга. Так само і Україна має вибирати. У неї менші амбіції – якщо вони є взагалі. Однак вона не може примикати, скажімо, до Китаю – задалеко і неспівмірно. Вона може вибирати між затухаючою економікою та потугою Росії і економікою та потугою ЄС, яка енергійно розвивається останні два десятиліття. Звичайно, ми зацікавлені бути у тому клубі, який має якусь перспективу – тобто з ЄС. Не кажу «у» ЄС, бо нам до того ще далеко. А щодо втрат, які можемо мати при вступі до Євросоюзу (хоча на разі, ми навіть не говоримо про вступ, а про малесенький крочок – підписання Угоди про асоціацію), після цього буде дуже довгий шлях. Не буде так, що ми підпишемо щось у Вільнюсі і наступного ранку з неба падатимуть грушки в меді.
-     А чи потрібна така Україна Європі, з її проблемами, недотриманням законів, прав людини та іншим?
-     Подивімося на це з іншого боку. Укладення Угоди про асоціацію – це не подарунок Україні з боку Європейського союзу, це не шлюб з любові. Це шлюб з розрахунку. Якщо пані Європа вважає, що їй вигідно укласти цей шлюб, то вона його дуже чітко прорахувала. Подивімося на динаміку розвитку Європейського союзу. Те, що у нас називається «промислова зона», в ЄС в основному є на периферіях. В середині ЄС – екологічно чисті банки, ще якісь інституції, а на периферії як, скажімо, у Польщі в останнє десятиліття, розкинулася величезна «промзона». Але ЄС розвивається. Тому й  «промзона» має розширюватися – на схід, на південь… Можливо її просто пересунуть на схід. В цьому контексті Україна може стати виробничою зоною для Євросоюзу, що не погано. Зявляться робочі місця, що для України, особливо тепер, після 22 років, коли вся «совєтська» індустрія зносилася майже до нуля, є великою перспективою.
-     Чи можливий варіант існування України з двома союзами?
-     А от дівчина може вийти заміж одразу за двох чоловіків та жити і з тим, і з тим? Навряд чи – кожен претендував би на ексклюзивність… Що не виключає, що з РФ потрібно працювати і старатися підтримувати максимально добрі стосунки. Однак, якби ж то сама Російська Федерація, а точніше режим у Росії, поводилася цивілізовано, чи хоча б адекватно – з огляду не на інтереси сьогоднішніх російських правителів, а на інтереси Росії у довгій перспективі. Тому, як на мене, то Росії місце поруч з ЄС. Однак вибирають вони. Тому маємо вкотре вчитися жити з таким неспокійним і нелегким партнером. Росія наш сусід, від якого ми кудись у Чорне море не відпливемо. Але йдеться, підкреслюю, не про Росію як країну чи народ, а про персоніфікований режим Владіміра Владіміровіча Путіна. Його режим не є настільки цивілізованим, щоб укладати стосунки між двома суверенними країнами – Росією та Україною - на базі їх суверенітету. Він досі бачить Україну, як якусь совєтську республіку, тепер Російської Федерації, яку сприймає як модернізований Совєтський союз. Сьогодні цей новітній СССР називається Митним союзом. Це ускладнює відносини між країнами, та й рівноправний союз у межах Митного союзу у такому випадку неможливий. Хоча я переконаний, що європейська частина Російської Федерації рано чи пізно долучиться до цивілізованого європейського співтовариства. Якщо не у формальному сенсі, що не обов’язкове, то принаймні, у економічному. Ринки Росії будуть відкриті для європейських підприємців, а ринки Європи - для Росії. Але це за іншого президента Росії.

Read more...Collapse )



Два дні з Майдану
dashabur4ik

За останні кілька тижнів в голові немає нічого окрім думок про Майдан, Київ і революцію. Не вдається розслабитися ні на секунду. І коли випала хоч маленька можливість(бо на жаль не можу покинути роботу щоб бути на революції до кінця) ми з друзями організували поїздку в Київ.

1426239_530742087022133_1802193853_n
(с) Влад Громов

Попередньо закупивши одноразовий посуд і ліки, як просять у штабах національного спротиву, ми вдало доїхали до столиці. До речі, даішники траплялися по дорозі, але ніхто не зупиняв і не блокував в'їзд у місто.

У Києві ми одразу поїхали до Майдану Незалежності. Я не вмію рахувати на око скільки є людей, але вийшовши з метро, ми побачили, що навіть під дощем там знаходиться кілька сотень людей (це був четвер, ранок). В одній з яток куди люди зносили одяг, нам пояснили, куди можна віднести привезені речі.

Як виглядає Євромайдан
Але спочатку про загальний вигляд центру Києва і Євромайдану. Після розгону мирного мітингу на Євромайдані без барикад не можна обійтися. Отже люди збудували охорону з чого було. Периметр Євромайдану забарикадований дошками і рештками йолкі, на яких скрізь видно гасла які закликають владу почути людей. Є кілька наметів, де можна погрітися, попити гарячого чаю, відпочити. У центрі Майдану знаходиться йолка, прикрашена прапорами з різних міст, містечок, сіл, регіонів України (до речі, Дніпропетровськ, чому ти спиш?!). До штабу національного спротиву який організували у Будинку Профспілок просто так не пускають. Біля входу шикується черга, на вході є охорона. Але у середину можна потрапити, якщо потрібно до інформаційного центру (який надає інформацію про житло у Києві, про тих, хто загубився, чи будь-яку необхідну інформацію), до психологів, лікарів, за теплим одягом або у туалет. Також у Будинку Профспілок є кухня. Тут безперервний процес готування їжі. Гарячі страви, канапки, пиріжки, печиво, чай та кава  - ось чим годує мітингувальників польова кухня. Віддавши привезені для Майдану речі, ми пішли подивитися що діється у інших точках національного протесту.

Київська державна міська адміністрація - ще один штаб народного спротиву, захоплений штурмом, перетворився у місце ночівлі та їдальню. Час від часу у приміщенні КМДА проводять дезинфекцію. Кияни та люди, які їдуть з різних регіонів, привозять теплий одяг та їжу. Дуже відчувається небайдужість людей. Хто що може несе на Майдан. Справді дуже відчувається єдність. Люди годують один одного, піклуються, обігрівають. В деяких містах Євромайдану стоять діжки у яких палять дрова, тут можна погрітися. Психологи і лікарі, які приїхали на Майдан, готові допомогти у виникненні потреби.

Під вечір на Євромайдані стало значно більше людей. Зі сцени до народу зверталися представники Латвії, Грузії, лідери опозиції. За моїми спостереженнями на Євромайдані найбільше людей зі Львова і Донбасу. Колись штучно розділені області зараз зійшлися разом у одній мирній боротьбі. Івано-Франківськ, Одеса, Луганськ, Харків, Хмельницький, Сімферополь - прапорів з цих регіонів найбільше на Майдані (знову ж, де Дніпропетровськ? Для чого витримувати мовчазну політику?!).

Так за перший день ми трохи розвідали обстановку. Хоча спершу здалося, що організація на Євромайдані відсутня, на другий день ми зрозуміли, що все таки народ самоорганізовується.

Міліція з народом?
Зранку п'ятниці біля Євромайдану була організована  колона, мета походу якої була заклик міліції переходити на сторону народу. Так колона з кількох сотень мітингувальників пройшлася заблокованими міліцією вулицями адмінрайону Києва, нагадуючи, що міліціонери присягали на служіння українцям та закликаючи правоохоронців переходити на сторону народу. Кілька дівчат, серед яких була і я з подругою, підходили до міліціонерів, даруючи їм печиво та вітаючи зі святом - Днем української армії. Через щілину автобусів, які барикадували вулицю, на нас дивилися молоді хлопці-міліціонери, показуючи усім своїм виглядом, що насправді вони з нами, але наказ є наказ. Хтось із людей з Майдану розповідав, що цих хлопців, які тримають оборону, годують хлібом з майонезом. І от вони голодні, замерзлі, втомлені фізично і морально змушені стояти і вдавати, що від людей з Майдану віє небезпекою. Міліціонери дивилися на нас і не сказали жодного слова. Тільки після майже умовлянь взяти печиво один з них сказав: "Дякуємо, дівчата, з'їжте за наше здоров'я. Не потрібно нам". Вони ледь помітно хитають головою, у знак того, що з нами! У мене двояке ставлення до цих правоохоронців. Я переконана, якби не двоє-троє, а цілі загони міліціонерів вирішили протистояти владі разом із народом, їм би нічого не погрожувало, ні звільнення, ні трибунал, ні якісь інші розборки. Чому ж вони бояться? До молодих беркутівців те саме ставлення (не до тих мордоворотів, яким все рівно хто перед ними, а до молодих хлопців, за спинами яких стоять озброєні звірі). Вони теж голодні і втомлені, але стоять. На скільки ж їх вистачить?!

Read more...Collapse )



Що необхідно знати під час оренди житла
dashabur4ik

(знайшла статтю майже дворічної давності, але вона не втратила актуальності)

Квартирне питання, одне з головних, яке хвилює майже кожного, хто замислюється про самостійне життя. Але не всім під силу одразу придбати власне житло, тому доводиться брати в оренду.

Спробувавши попрацювати ріелтором, хочу розповісти, які питання потрібно визначити для себе, перед тим, як розпочинати пошук квартири, на що потрібно звертати увагу, та що потрібно знати при укладанні договору оренди житла.

Не так давно мені самій доводилося шукати квартиру, тоді зателефонувала до ріелтора однієї з фірм, що займається нерухомістю, розповіла про своє прохання, висунула конкретні побажання щодо району, ціни, стану майбутнього житла, а також визначила терміни, в які мені треба було вкластись, щоб знайти квартиру.



Собі я житло знайшла практично без проблем і з дотриманням майже всіх поставлених вимог. А потім, з часом, задумалась над роботою ріелтора для себе. З пошуками роботи проблем не виникло, оскільки, якщо відкрити будь-яку газету з пропозиціями роботи – посада ріелтора (маклера, агента з нерухомості) займає чи не перші позиції. І тепер я маю змогу оцінювати процес пошуку квартири як з боку клієнта, так і з боку маклера.

Як не помилитися з вибором агентства

Отже, якщо вам потрібно знайти квартиру на довготривалий період, я би радила звернутися в агентство нерухомості, яке вже не один рік цим займається. Найпростіше – подивитися в Інтернеті інформацію, відгуки різні агентства. Поки я працювала ріелтором, мої клієнти неодноразово наголошували на тому, що реклама – все таки, дієва річ. Але, траплялися люди, які з недовірою ставилися до всіх агентств, як нерухомості, так і до інформаційних. Оскільки колись їм довелося відчути на собі обман працівників з нерухомістю.

Різниця між такими агентствами полягає у тому, що інформаційні агентства беруть гроші (невеликий відсоток за надану інформацію, у розмірі 300-400 гривень) вже на початку вашої співпраці з ними, потім надають деяку інформацію про квартири, з, ніби вірними, номерами телефонів власників, а далі ви все вирішуєте самостійно – намагаєтесь додзвонитись, зустрітися, зняти квартиру.

Натомість, робота з агентствами нерухомості проходить інакше – ви звертаєтесь з визначеними вимогами щодо майбутньої квартири, вам телефонує ріелтор, який розпитує детальніше про ці вимоги. Пропонує оглянути кілька варіантів, і під час показів квартири обов’язково вас супроводжує. І якщо ви одразу не можете визначитись із запропонованим варіантом, маклер зобов’язаний показати вам стільки варіантів, скільки вам буде достатньо для того, щоб зробити свій вибір. Оплата за послуги при співпраці з агентом з нерухомості здійснюється вже вкінці, тобто, при укладанні договору найму.

Найчастіше ціна за послуги ріелторського агентства дорівнює місячній вартості квартири. Але, погодьтесь, що краще заплатити більше за добре виконану роботу професіонала, ніж віддати кілька сотень гривень за те, що вам не надають ніякої допомоги, і ви не можете бути впевненими в результаті.

Read more...Collapse )


ось тут вона опублікована


Сильні сторони жінки - в її слабкості
dashabur4ik
Чоловіки бояться сильних жінок. Як на мене, це вигадали не стільки сильні, як самотні жінки. «Вони бояться яскравих і самостійних жінок, а обирають сірих мишок, бо з ними легше. Тому ми і самотні…», - каже моя подруга – самодостатня та яскрава особистість. А чоловіки на такі закиди усміхаються і доводять свою точку зору. Мовляв, жінка, яка коня на ходу зупинить і досі цікавить сильну стать, головне, щоб та ж жінка потім не дорікала своїми досягненнями. А взагалі, фразу «Чоловіків відлякує моя успішність», сильна стать сприймає як виправдання самотності і більше ніяк.

Знайомі чоловіки, майже усі, стверджують, що немає нічого настільки віддаленого від правди, як оця поширена жінками думка. «Ми не маємо нічого проти незалежних, сильних і компетентних жінок. Що нам дійсно не подобається, так це відчувати, що ми не потрібні», - говорить мій знайомий.

Виявляється, у обох статей одна й та сама проблема, один і той самий страх перед цією фразою – бути непотрібною і бути непотрібним.

Одна знайома старшого віку досить довгий період живе сама і при кожній нагоді стверджує, що їй так чудово-пречудово – ніхто не розкидає по квартирі шкарпетки, не залишає невимитий посуд, не приходить раз на рік випивши з корпоративну, не керує, не злить… і ще багато «не» вона вигадала за роки самотності. Але насправді, не здивуюся, що кожного вечора, лягаючи спати, вона думає про те, як би чудово було пригорнутися до плеча люблячого чоловіка.

Мужчини, звичайно, можуть після цих слів розслабитися, мовляв, - ви і так нас потребуєте, і ми будемо вирішувати кого обрати – незалежну тигрицю чи сіру мишку, яка і слова не пискне наперекір. Але варто зрозуміти, що сірій мишці може і добре буде жити із сильним та статним обранцем, але якщо ви хочете бачити біля себе жінку, яка може приймати якісь рішення сама – ви повинні відповідати такій жінці.

Чоловіче самолюбство вкрай страшиться дуже розумних жінок, які постійно підкреслюють свою перевагу. Але, і дурні жінки важко переносяться чоловічим серцем. Все ж таки в даному питанні краще дотримуватися міри.

Read more...Collapse )

?

Log in

No account? Create an account