Нечего делать внутри

Previous Entry Share Next Entry
Два дні з Майдану
dashabur4ik

За останні кілька тижнів в голові немає нічого окрім думок про Майдан, Київ і революцію. Не вдається розслабитися ні на секунду. І коли випала хоч маленька можливість(бо на жаль не можу покинути роботу щоб бути на революції до кінця) ми з друзями організували поїздку в Київ.

1426239_530742087022133_1802193853_n
(с) Влад Громов

Попередньо закупивши одноразовий посуд і ліки, як просять у штабах національного спротиву, ми вдало доїхали до столиці. До речі, даішники траплялися по дорозі, але ніхто не зупиняв і не блокував в'їзд у місто.

У Києві ми одразу поїхали до Майдану Незалежності. Я не вмію рахувати на око скільки є людей, але вийшовши з метро, ми побачили, що навіть під дощем там знаходиться кілька сотень людей (це був четвер, ранок). В одній з яток куди люди зносили одяг, нам пояснили, куди можна віднести привезені речі.

Як виглядає Євромайдан
Але спочатку про загальний вигляд центру Києва і Євромайдану. Після розгону мирного мітингу на Євромайдані без барикад не можна обійтися. Отже люди збудували охорону з чого було. Периметр Євромайдану забарикадований дошками і рештками йолкі, на яких скрізь видно гасла які закликають владу почути людей. Є кілька наметів, де можна погрітися, попити гарячого чаю, відпочити. У центрі Майдану знаходиться йолка, прикрашена прапорами з різних міст, містечок, сіл, регіонів України (до речі, Дніпропетровськ, чому ти спиш?!). До штабу національного спротиву який організували у Будинку Профспілок просто так не пускають. Біля входу шикується черга, на вході є охорона. Але у середину можна потрапити, якщо потрібно до інформаційного центру (який надає інформацію про житло у Києві, про тих, хто загубився, чи будь-яку необхідну інформацію), до психологів, лікарів, за теплим одягом або у туалет. Також у Будинку Профспілок є кухня. Тут безперервний процес готування їжі. Гарячі страви, канапки, пиріжки, печиво, чай та кава  - ось чим годує мітингувальників польова кухня. Віддавши привезені для Майдану речі, ми пішли подивитися що діється у інших точках національного протесту.

Київська державна міська адміністрація - ще один штаб народного спротиву, захоплений штурмом, перетворився у місце ночівлі та їдальню. Час від часу у приміщенні КМДА проводять дезинфекцію. Кияни та люди, які їдуть з різних регіонів, привозять теплий одяг та їжу. Дуже відчувається небайдужість людей. Хто що може несе на Майдан. Справді дуже відчувається єдність. Люди годують один одного, піклуються, обігрівають. В деяких містах Євромайдану стоять діжки у яких палять дрова, тут можна погрітися. Психологи і лікарі, які приїхали на Майдан, готові допомогти у виникненні потреби.

Під вечір на Євромайдані стало значно більше людей. Зі сцени до народу зверталися представники Латвії, Грузії, лідери опозиції. За моїми спостереженнями на Євромайдані найбільше людей зі Львова і Донбасу. Колись штучно розділені області зараз зійшлися разом у одній мирній боротьбі. Івано-Франківськ, Одеса, Луганськ, Харків, Хмельницький, Сімферополь - прапорів з цих регіонів найбільше на Майдані (знову ж, де Дніпропетровськ? Для чого витримувати мовчазну політику?!).

Так за перший день ми трохи розвідали обстановку. Хоча спершу здалося, що організація на Євромайдані відсутня, на другий день ми зрозуміли, що все таки народ самоорганізовується.

Міліція з народом?
Зранку п'ятниці біля Євромайдану була організована  колона, мета походу якої була заклик міліції переходити на сторону народу. Так колона з кількох сотень мітингувальників пройшлася заблокованими міліцією вулицями адмінрайону Києва, нагадуючи, що міліціонери присягали на служіння українцям та закликаючи правоохоронців переходити на сторону народу. Кілька дівчат, серед яких була і я з подругою, підходили до міліціонерів, даруючи їм печиво та вітаючи зі святом - Днем української армії. Через щілину автобусів, які барикадували вулицю, на нас дивилися молоді хлопці-міліціонери, показуючи усім своїм виглядом, що насправді вони з нами, але наказ є наказ. Хтось із людей з Майдану розповідав, що цих хлопців, які тримають оборону, годують хлібом з майонезом. І от вони голодні, замерзлі, втомлені фізично і морально змушені стояти і вдавати, що від людей з Майдану віє небезпекою. Міліціонери дивилися на нас і не сказали жодного слова. Тільки після майже умовлянь взяти печиво один з них сказав: "Дякуємо, дівчата, з'їжте за наше здоров'я. Не потрібно нам". Вони ледь помітно хитають головою, у знак того, що з нами! У мене двояке ставлення до цих правоохоронців. Я переконана, якби не двоє-троє, а цілі загони міліціонерів вирішили протистояти владі разом із народом, їм би нічого не погрожувало, ні звільнення, ні трибунал, ні якісь інші розборки. Чому ж вони бояться? До молодих беркутівців те саме ставлення (не до тих мордоворотів, яким все рівно хто перед ними, а до молодих хлопців, за спинами яких стоять озброєні звірі). Вони теж голодні і втомлені, але стоять. На скільки ж їх вистачить?!


Суд зрадників
Повернувшись до Майдану, ми послухали виступи на сцені і погрілися біля діжок. До речі, щодо виступів на сцені: на львівському Євромайдані на великому екрані показують новини, що де відбувається... на київському з інформуванням трохи складно. Але ті "концерти", як говорять на антимайдані, потрібні для підтримки людей. До організованих колон можуть долучитися не всі, а Майдан також потрібно оберігати, щоб не повторився силовий розгін. Зі сцени повідомляють про формування колон і напрямок їхнього руху, тому постійно потрібно бути уважним.

Другою колоною, до якої ми долучилися, була хода до Шевченківського суду, де продажні судді, порушуючи будь-які норми, прийнятні і неприйнятні, засуджують активістів до утриманні під вартою. Перед цим, відлупивши цих затриманих до струсу мозку. Того вечора відбувався суд над активістом "Дорожнього патруля" Андрієм Дзиндзьом і біля входу до суду (який, до речі, теж охоронявся міліцією, за якою стояла хмара Беркуту) зібралося кілька тисяч людей, вимагаючи звільнення ув'язненого. Біля чорного входу суду, по периметру якого теж стояли молоді беркутята, зібралося чимало народу, стежачи за тим, щоб ніхто з суддів не вийшов. Чорний вхід до суду знаходиться у невеликому квадратному дворі, і якщо уявити, що по наказу Беркуту атакувати мітингувальників, загін, який знаходився у двох-трьох хвилинах, просто притиснув би усіх до стіни. Тоді довелося б діяти як загнаним у кут тваринам - захищатися нападом. Добре, що усім вистачило розуму не провокувати озброєних і безжальних.

Але, на жаль, усі спроби не прогавити Андрія біля суду виявилися марними. У рупор повідомили, що його все таки вивезли із будівлі суду до СІЗО. Цю інформацію підтвердив і Арсеній Яценюк, який приїхав до суду саме тоді, коли там вже нікого не було. Усіх знову закликали зібратися у колону і організовано повернутися на Майдан (якщо ходити групками по кілька людей, є небезпека бути затриманим, саме для цього організовують колони). Такі безрезультатні акції трохи впливають на нерви. Бо ти віриш у те, що робиш і бачиш провал та відтермінування досягнення цілі. Але вже приїхавши додому з новин дізналася, що ув'язнених хлопців визнали потерпілими і до них допустили лікарів і адвокатів. Це перші кроки нашої перемоги. Сподіваюся, що опозиція повільними апеляційними судами досягне їхнього звільнення.

Церква біля суду
Я абсолютно песимістично ставлюся до церков. Це моя особиста думка. Але коли ми знаходилися біля суду, нас попросили допомогти із роздаванням бутербродів мітингувальникам. В церкві яка знаходилася біля Шевченківського суду біло організовано штаб, де люди могли зігрітися і відпочити. Там же організували і нічліг. З середини уся метушня з приготуванням спальних місць і чаю виглядає трохи моторошно. Справляється враження, що на вулиці війна. До того ж у кількох хвилинах звідси знаходився загін Беркуту. А потім мені і пояснили: це і є війна. Війна проти режиму. Мирна війна!

Ніч на Майдані
Спочатку я була категорично проти залишатися на Майдані на ніч, конкретної причини навіть не можу знайти, але жодні вмовляння на мене не діяли. Потім, пригрівшись біля діжки з дровами, нікуди не хотілося йти. Але коли ми почали знайомитися з різними людьми, які теж приходили погрітися, стало цікаво. Цікаві їхні погляди, цікаві їхні розповіді про їхню область, цікаві їхні сподівання і надії. Підтвердженням моїх слів про атмосферу загальної підтримки стало те, що познайомившись із місцевим хлопцем і розповівши йому про проблему з ночівлею, він без вагань погодився прийняти нас трьох до своїх батьків. Уявляєте, просто трьох людей з вулиці!

Пізніше до нас прийшли ще друзі, так компанія значно зросла і ніч стала веселішою. Люди з Євромайдану не розходилися. Звичайно, хтось пішов, хтось прийшов, трохи поменшало людей, але Майдан не пустував. Навіть вночі не припиняли розносити і пропонувати чай. Зголоднілі могли щось поїсти. Загальна атмосфера дуже дружня. Що примітно, - входи і виходи до Євромайдану оберігаються! Народ гуртується і самоорганізовується! Так тримати! Разом - сила!

п.с. мій тато в мене запитав, чи правда, що Київ погромлений? Звичайно, жодна, навіть наймирніша революція не пройде без жертв. Київ жертвує своїм центром - стінами, які обписуються, обмальовується та обклеюються гаслами, йолкой, яка тепер є мурами, лавками, які розсовують біля діжок з вогнем, КМДА, де вибили вікна, асфальтом, у якому висвердлюють дірки для того, щоб поставити намети... Але це центр України, головна площа столиці, тут наведуть лад, усе відремонтують при будь-якій владі. Зараз головне, щоб була правильна влада!




?

Log in

No account? Create an account