«Вагітний тато»

«Ми вагітні!» - радіють жінки, розповідаючи про щасливу подію родичам і подругам. «Любий, ти скоро станеш татом!» - приголомшують своїх чоловіків. І ця звістка справді може шокувати мужчин. Від цієї новини навіть приступ нудоти може статися, навіть якщо вагітність спланована і довгоочікувана. Одна справа — планувати, а інша — зіткнутися з реальністю.

Вагітність — це ж час пізнання природних істин обох у подружжі. І якщо материнство — головний жіночий інстинкт, жінка одразу відчуває зв'язок з дитиною, їй в принципі простіше психологічно звикнутися з цією подією, то для чоловіка перша вагітність коханої — завжди стрес. До чоловіка розуміння ситуації приходить значно пізніше, — коли він бере на руки новонароджену дитинку, коли вона своїми крихітними ручками стискає його пальця, коли усміхнеться до нього... За даними опитувань, чоловіки, дізнавшись про вагітність дружини, одразу уявляють дитину у такому віці, коли з нею можна бавитися, гуляти, робити уроки, їздити на рибалку. Паніка і тривога — ось емоції, котрі охоплюють майбутніх татусів у перший період вагітності дружин. А їх почуття визначають глибину переживань.

З хлопчика у чоловіка

Від чоловіків вагітних жінок вимагають терпіння, розуміння і піклування, але насправді вони можуть відчувати зовсім не ті речі. Чоловік може сприйняти вагітність  дружини як власну. При цьому вони розраховують на підтримку коханих, які дещо віддаляються і більше занурюються в себе і свій новий стан. В такий період чоловік може помітити легкі приступи токсикозу і нудоту. А жінки, котрі стикаються з чоловічим токсикозом, вважають це проявом величезного кохання і чутливості. Але насправді такому татові потрібна допомога, й, можливо, не менша, ніж мамі.

В психології є точка зору, що народження першої дитини — знакова подія в житті чоловіка. Продовжуючи рід, він з хлопчика перетворюється у дорослого чоловіка. Новий статус передбачає серйозну відповідальність, яка покладається на нього раз і назавжди. Несвідомо чоловік може виявитися не готовим до таких змін. І якщо його підсвідомість не справляється — з'являється  синдром емоційної чоловічої вагітності, який називається «синдром кувад».

Сьогодні приблизно 22,5% чоловіків, чиї дружини очікують на появу дитини (частіше першої), переживають цей синдром. «Кувад» перекладається з французької як «висиджування яєць». В медицині це явище було описано вже давно. В древні часи у деяких культур було навіть прийнято, щоб чоловік у момент родів дружини лягав на ліжко, відмовлявся від їжі і пиття та з усіх сил страждав, з криками і відповідними рухами тіла. Таким чином, він ніби брав на себе частину болю.

А якщо не брати до уваги ці древні ритуали, які до нашого часу не дожили (й добре), то цей синдром — це прояв страху чоловіка за долю дружини і дитини, почуття провини перед дружиною за причинені муки.

Collapse )

Влодко Кауфман: "Сучасне мистецтво - прикре, дискомфортне, незручне, лайливе, смердюче...”

Його у Львові знають усі - ті, хто розбирається в мистецтві, і ті, хто просто випадково потрапляє до галереї "Дзига". Влодко Кауфман став певною легендою міста, яка захоплює і змушує про себе говорити. "Про життя" - так він назвав нашу розмову, у якій розповів про свій життєвий вибір, різницю поколінь та мрії.

01

  • Чим зараз живе Влодко Кауфман?

  • Нічого незвично нового не роблю. Працюю, як завжди. Маю зараз три різних проекти, але так було завжди. Ніколи не займався чимось одним. От і зараз – працюю над проектами, які абсолютно відрізняються один від одного.

  • Ви часто говорите про те, що займаєтеся творчістю змалку, як це проявлялося у дитинстві?

  • Та я скільки себе пам’ятаю весь час малював. Здається, що народився вже із бажанням малювати.

  • А якби не мистецтво, чим би Ви займалися?

  • Можливо, економікою. Я народився у Казахстані, і коли прийшов час, то для мене вже був заготовлений ВУЗ. Я мав вступити на економічний, але заявив, що там вчитися не буду, а вступатиму до Львова в  училище прикладного та декоративного мистецтва. Вдома був страшенний скандал. Мама сварилася, ображалася, злилася. Кілька днів вона зі мною не говорила, я її не бачив. І коли запитав у бабусі, де ж поділася мама, вона сказала, що мама просила не казати. Насправді, вона поїхала до Львова дізнаватися про умови навчання. Дуже довго мама не сприймала мого вибору. Я не зміг її переконати, але розумію її батьківські почуття. Адже усі батьки хочуть для своєї дитини стабільності, впевненості у  майбутньому, а малювання такого не дає.

  • Охарактеризуйте сьогоднішній український мистецький процес. На якому він етапі?

  • На етапі бродіння. Воно бродить як брага чи як вино. І поки що не зрозуміло, що з цього вийде. Можна дочекатися, поки цей процес доведе до отримання смачного вина, але можна випити і брагу. Мистецький процес в Україні – це бродіння, пошук. Ще зовсім не визначено, до чого воно добродить.

Collapse )

Роман Матис: «Мова контенту залежить від інтелігентності власника бренду»

Звичайно, російську мову розуміє кожен в нашій країні, і при пошуку будь-якого сайту нас вже давно не бентежить те, що контент може бути будь-якою мовою, окрім української. Але чи не час нам замислитися над своїми правами у своїй же країні? Чому для того, аби читати інформацію в Інтернеті українською, нам – українцям – потрібно свою мову спочатку знайти? Роман Матис, економіст, маркетолог, рекламіст, борець за права українського споживача демонструє українцям – якщо боротися і намагатися, то досягнеш. У нашій розмові він розповів про відправну точку у відстоюванні прав україномовних споживачів, стосунки із представниками  світових брендів та про мрії стосовно Львова.

530309_4416929933813_619678187_n

  • Українці дуже добре вміють обурюватися, що їхні права пригнічують, але коли доходить до дій, спрацьовує принцип «моя хата скраю». А з чого почалися ваші дії?

  • Аналізуючи початок своїх дій, стосовно боротьби за права українського споживача, дійшов висновку, що почалося усе, коли на другий чи третій день після відкриття у Львові одно з магазинів із брендовим одягом, я зайшов туди, зробив покупку, мені дали карту клієнта і анкету для заповнення карти клієнта. Анкета була російською мовою. Я зробив їм зауваження, а вони знизали плечима. В принципі, ідея такого громадського руху назрівала вже давно, через ЗМІ, де практично неможливо знайти потрібної інформації українською мовою. Але після російськомовної анкети я перейшов від думок до дій, зібрав двадцять однодумців, з якими ми почали проговорювати проект і випускати його. Першим обєктом, до якого ми звернулися, був журнал «Esquire», який тільки планував виходити. Я розумів, що там вже все зверстано, але, все одно, треба було звертатися, треба було починати. Нам не вдалося змінити ситуацію з журналом «Esquire», вони привели ряд аргументів, чому вже не можуть зробити номер українською… Але це дало нам тренування. Акція привернула увагу кількох тисяч людей, які не належали до нашого руху. Тобто, на момент створення акції, ми мали близько двадцяти активістів, після неї до нас долучилося кілька сотень людей, а петицію-звернення і листи у головну штаб-квартиру «Esquire» писало понад дві тисячі людей.

  • У Львові, якщо борються проти двомовності, то це проти російської. Якби використовували у зверненнях до споживача, наприклад, польську, українську і англійську, була б така акції?

  • Особисто для мене, тут справа не в мові, а у відсутності вибору. Коли не вважають за потрібне інвестувати в мене, як в споживача: не потрібно мені говорити українською, не потрібно подавати інформацію українською, я «и так пойму», і так прийду, і так куплю… От, власне, назва акції «И так поймут» відображає реальне ставлення бізнесу до україномовних споживачів.

  • У вашого руху є табу?

  • Ми забороняємо піднімати теми політики, не обговорюємо етнічну приналежність наших активістів, серед яких є багато російськомовних українців, вихідців з постсовка, євреїв, які навіть фізично знаходяться в Ізраїлі. Я навіть говорив, що якби ми, українці, так дбали про свою національну приналежність, як євреї, наші справи були б набагато краще. Ми забороняємо зясовувати, хто більший українець, за будь-якою ознакою. У нас табу на такі розмови. Також, табу на хамство, на образу. Не тільки серед активістів, а й по відношенню до тих, до кого ми звертаємося. Ми намагаємося вирішувати питання максимально лояльно і демократично. Ми – виховані, інтелігентні українські споживачі, які хочуть до себе поваги. Нам не потрібно, щоб якийсь бізнес пішов з України. Ринкові речі регулюються ринковими законами, один з яких ми і використовуємо.

  • Хіба за законами України, реклама не повинна подаватися державною мовою?

  • Вже ні.

Collapse )

Як стати лицарем

Цією справою займаються по усьому світу. Існує безліч клубів, організацій, закладів. Є багато людей, які розділяються за ідеями, але об’єднані однією метою. До України це прийшло з Росії років п’ятнадцять тому. Люди, які цим займаються, цікавляться історією, боями, минулими подіями. Мова йде про історичну реконструкцію.

img_5956-4772v
Поштовх до розвитку історичної реконструкції дав твір Джона Рональда Руела Толкіна «Володар кілець». Після шаленого успіху якого з’явилися «толкіністи». Толкіністи прагнуть втілювати в життя описані у романі події на рольових іграх, називають себе іменами персонажів Толкіна. Вони називають себе представниками чарівних народів: ельфами, гномами, ентамі, орками, гоблінами, хоббітами, і іншими.

В кінці 90-х років у Львові створився перший клуб «Галицький лев», який займався реконструкцією подій, описаних у творах Толкіна, Перумова та різних фентезійних казках. Це був основний клуб, від якого з часом почали відколюватися люди, які створювали собі інакші клуби. На початках і справді більшість цікавили фентезійні герої, але з часом виникла інша мета.

Звідки походять лицарі
Клуби, які організували ті, хто відкололися від «Галицького лева», майже нічим не відрізняються між собою. Хтось так і залишився бавитися у ельфів, а хтось почав більше приділяти сил і уваги лицарству, надихнувшись історичним романом Вальтера Скотта «Айвенго», благородством та дамою серця, а комусь до душі були лицарські бої. Головна різниця, що хтось цим хоче займатися професійно, а хтось – просто бавитися.

На теренах колишнього СНД є три держави, які проявили себе як найсильніші у реконструкції історичних середньовічних боїв – Росія, Білорусь та Україна. У кожній країні, практично у кожному місті є кілька клубів, які займаються цим серйозно і на достойному рівні представляють державу. У нашому Львові налічується 5 клубів, які ведуть досить активну діяльність. В основному львівські клуби займаються реконструкцією ХІІІ століття Київської Русі, є клуб, який відновлює лицарів Європи XV століття, ще один клуб займається реконструкцією ХІІІ століття Європи. Найголовніше – прослідкувати правильність відродження боїв, оздоблення, тому що, часто трапляються помилкові знання. Часто виникають спірні моменти між істориками, людьми, які вивчають певні періоди.

Організатори львівського клубу «Чорна Галич» обрали для себе  головною метою – реконструкцію боїв ХІІІ століття Київської Русі. Вони регулярно тренуються, роблячи наголос  на рукопашному бої з елементами фехтування, адже їхні бої проходять із справжньою зброєю. Обладунки лицарів справді потребують хорошої фізичної підготовки, адже їхня вага сягає 25 кг, а деякі важать ще більше, і до цього потрібно враховувати навантаження самих боїв.
Collapse )

Люба, ти у мене найкраща, я вчора в цьому знову переконався

Чоловіки за природою полігамні істоти. Так стверджують самі чоловіки. А жінки тим часом обурюються і закидають щось на кшталт: «чоловікам завжди потрібно лише одне і вони навіть не борються з цим». Тож, чоловіча полігамність – це природа чи данина вільному сьогоденню?

Чи має місце сьогодні взагалі обговорення теми полігамності? Адже доводити комусь щось у темі вірності не має змісту. Будь-який чоловік зі стовідсотковою впевненістю заявить, що полігамність у них в крові, а ще й, якщо добре обізнаний у цій темі, то приведе до прикладу певні історичні моменти, які доведуть існування різноманітних статевих стосунків на різних періодах історії. І скільки б жінки не били б себе у груди і не доводили б, що це не справедливо, адже вони істоти моногамні – це все нічого не варто.

Як на мене, чоловіки і жінки стали рівними у цій ситуації. Для чого стверджувати про однолюбство, якщо сьогодні цей вид любові став таким рідкісним, що трапляється лише вже серед «унікумів». Зараз молодь прагне свободи  у всіх її проявах, і любов не виключення.

Виходячи з природніх джерел, чоловікам, самцям, дійсно властива полігамність. Точніше навіть не властива – вона у них просто вплетена корінням ще від самого початку існування. Чоловік навіть не задумується над тим, яка кількість жінок є прийнятною. Він відчуває чоловічу силу і спроможність дати здорове потомство (адже кожен чоловік вважає свої гени унікальними), і його нічого не зупиняє у тому, щоб добитися самки і виконати свої природні потреби. Адже, практично у всіх ссавців існує дві стратегії поведінки. Чоловіча – залишити якомога більше потомства, для чого спробувати запліднити якомога більшу кількість самок. І жіноча – злягатися тільки з самцем, який є найгіднішим з наявних, а недостойних відкидати. Тобто, самець готовий зайнятися сексом з будь-якою симпатичною самкою, так як його біологічна мета – запліднити їх максимальну кількість. Самка ж не дозволяє займатися з собою сексом самцям негідним, збитковим і невдалим. В нерозумінні цих стратегій полягає проблема багатьох заміжніх жінок, коли чоловік їх зрадив. Вони зрозуміти не можуть, що він знайшов у тій страшненькій і тупій конкурентці, чим вона краще? І ніяк не можуть зрозуміти, що чоловік не шукає краще – він шукає іншу. Але якщо зраджує жінка, то вона точно знайшла когось кращого для себе. Саме таким способом і відбувається статевий відбір у приматів: кожна самка вибирає тільки найгідніших статевих партнерів, а самці готові зайнятися сексом з більшою частиною самок, але після численних відмов часто змушені просто шукати хоч якусь самочку, яка погодиться зайнятися з ними сексом.
Collapse )

Якщо жінка говорить «ні» один раз – вона вагається. Якщо два - торгується

Я завжди була впевнена, що чоловікові набагато легше завоювати увагу жінки, ніж навпаки. Достатньо погляду, посмішки, компліменту і жінка вже піймалася на перший гачок. Відтоді вона в грі. Далі потрібно просто діяти. Але так, щоб не переборщити, не злякати.

Моя знайома розповіла мені, що якось у соцмережі їй написав незнайомий хлопець. Зробив кілька компліментів, перший почав розмову, ні на що не натякав… Так вони поспілкувалися досить короткий час і хлопець запросив її на зустріч. Як зізналася подруга, хлопець ззовні був не її типажу. Перед зустріччю вони, звичайно, передивилися фотографії на сторінках один одного, і вона одразу зрозуміла, що він не з таких якій їй подобаються. Але цікава переписка переважила над зовнішніми вподобаннями. Зустріч пройшла досить вдало – цікава розмова, кава, жодних непристойнощів. Але подруга чомусь одразу визначила місце для цього хлопця у «френдзоні». Потім він ще зробив спробу запросити її на зустріч. А вона не знає – погоджуватися чи відмовлятися. Адже це вже ніби побачення, а для чого воно, якщо він її не приваблює. Хоча з іншого боку, їй лестить його увага і якби він виявився хоч трішки наполегливішим, напевно вона б погодилася на ще одну зустріч.

Мені стало цікаво – чи потрібно чоловікові робити якісь наполегливі кроки, якщо жінка йому сподобалася, але не дає зрозуміти чи вона проти, чи ні подальших стосунків? Раніше я була переконана, що не важливо, хто робить перший крок – головне, щоб потім двоє були задоволені. Але вже не один знайомий переконує мене, що часи хоч і минули, але завжди залишаються тими самими – тобто, чоловік повинен добиватися жінки. З цим би я посперечалася, але, як не крути, та коли чоловікові не байдужа жінка, він зробить усе, аби добитися її уваги і, можливо, навіть, взаємного почуття. Ще, помітила одну закономірність. Якщо жінка хоче добитися чоловіка, а він не почуває взаємності – в неї менше шансів отримати його, ніж коли чоловік хоче добитися жінки, а вона не відчуває до нього того самого. Чоловікам ніколи не завадить наполегливість у стосунках із жінкою. Він її не зможе сполохати, як часто буває у протилежній ситуації. Жінку не злякаєш впевненими вчинками щодо неї. Їй може набриднути, але жодна увага не буде неприємною. Як говорять: «Жінка говорить «ні», - деяких чоловіків це лякає, а деяких ні».

Напевно, такі ситуації не подобаються і самим чоловікам, мовляв, проявив увагу, повагу, симпатію, а вона ще й не знає чого хоче… Але коли дівчина відмовляє в наступному побаченні, але не дає чіткої відповіді щодо подальших зустрічей – не варто покидати усі спроби, можливо вона погодиться. Це при умові, що чоловік дійсно зацікавлений у розвитку знайомства і можливих стосунках. Бо якщо ні, то немає сенсу взагалі робити якісь спроби.

Чоловікам важко зрозуміти жіночу логіку у системі «ні» дорівнює «так». У них же все просто: хочеш – погоджуєшся, не хочеш – не погоджуєшся. А у жінок ще є варіанти: «не знаю», «можливо», «скоріше так, ніж ні». Але зазвичай, жінка не просто говорить такими розмитими фразами. Вона хоче, аби чоловік просто змінив тактику.
Collapse )

Примирливий секс

«Та я на нього дивитися кілька годин не можу після сварки! Про який секс ти говориш?!», - обурилася якось моя знайома на питання про те, як вона ставиться до сексу після сварки. Гадаю, що вона не одна така, якій не хочеться ніякої близькості з людиною, яка щойно тебе розізлила до метання блискавок, але багато хто визнає – секс після сварки палкіший та пристрасніший. Тож, чи можна «підсісти» на таке завершення сварок і чи корисне таке примирення для стосунків?

Вигляд роздратованого чоловіка з палаючими очима і розпатланим волоссям дуже навіть збуджує… В принципі секс як привід помиритися чи, навпаки, як спосіб збудитися – дуже розповсюджене явище. Як стверджують психологи, часто пари сваряться для того, аби на деякий час дистанціюватися від партнера. Під час конфлікту постійний партнер на певний час перетворюється ніби в чужу людину. А інтим з новим партнером приваблює: у цьому є елемент інтриги і завойовування.

Частіше до таких хитрощів вдаються чоловіки. Віддаливши партнерку, вони знову переживають бурю емоцій і пристрастей. За словами психологів, такий спосіб застосовують чоловіки, яким вже трохи набридла подружня нудьга в ліжку.

Той факт, що чоловіки частіше навмисно розпалюють міжстатеву війну, щоб потім кинутися у ліжко і проявити емоції, що нахлинули у горизонтальному положенні – це прояв так званого синдрому Нерона. Вважається, що скандально відомий імператор перед сексом лаяв нецензурними словами своїх наложниць – для того, щоб порушити в собі агресію, а разом з нею і сексуальне бажання. Правда, ходять чутки, що, незважаючи ні на що, коханцем він був нікчемним. Це і дало назву цьому хоч і не небезпечному, але все ж сексуальному відхиленню. Дослідження показали, що так само, як і імператор Нерон, поводяться приблизно 10% чоловіків. Як правило, мова йде про чоловіків зі зниженою потенцією: сварка на них діє краще будь-якої Віагри, оскільки викликає викид адреналіну і тестостерону в кров - дуже необхідних для повноцінного акту. Це за великим рахунком всього лише гра, стимулююча приплив гормонів, але вона може бути не надто приємна партнерці. Адже більшості жінок, природно, не дуже подобаються образливі слова, нехай навіть за ними слідує приголомшливий секс.
Collapse )

Любов під сонцем

«Минулого року я їздила на море. Познайомилася там із найпрекраснішим хлопцем на світі. На жаль, ми не обмінялися координатами. Моя електронна пошта «така-то», Едік з Києва, якщо ти бачиш це повідомлення, напиши мені...», - часто в Інтернеті можна прочитати подібні повідомлення. І загадкова красуня чекає від Едіка-з-Києва листа, продовжуючи задавати подругам одне й те саме питання: «Ну чому він мені не подзвонив?»

А ось дійсно, чому ж він не подзвонив? Адже два місяці були просто незабутніми, а прощання - шалено зворушливим. У цьому і вся загадка курортних романів. Проблема не тільки в тому, що курортний роман із самого початку приречений на швидке завершення, а у тому, що чоловіки і жінки сприймають цю життєву подію по-різному.

Помилкове сприйняття
Жінки, вирушаючи до моря і сонця, чекають на диво. Їм здається, що саме в такій обстановці має зустрітися той прекрасний принц, який скрасить все життя і це буде справжнісінькою любов'ю. Чоловіки ж чекають від курортного роману лише нетривалих відносин, багато сексу і новий досвід в інтимній сфері. До речі, по поверненню додому представники різних статей пводяться теж по-різному. Чоловіки, після пригод на стороні, легко вписуються у звичне сімейне життя, але стають дещо ласкавішими до своїх дружин або постійних пасій. Вони просто не потребують продовження курортних відносин. Жінки ж довго відходять від любовних пригод з чужими чоловіками, часто поведінкою даючи зрозуміти своїм чоловікам про зраду і інколи доводячи справу до розлучення.

Багато психологів радять жінкам ставитися до курортних романів так, як чоловіки. З легкістю, просто отримуючи досвід і задоволення. Чоловіки не будують піщаних замків про красиву і вічну любов, а насолоджуються тим, що вони привабливі і вміють відпочивати із задоволенням.


Курортний роман = Марш Мендельсона?
Як відомо, з усіх правил є винятки. Курортний роман - синонім до недовгострокових любовних стосунків, - теж може закінчитися походом до РАГСу.  Та частіше це може статися тільки у тому випадку, якщо цього захоче чоловік. Деякі жінки можуть з легкістю зрозуміти, що чоловік дійсно серйозно ставиться до любові, що нахлинула разом із хвилею.
Collapse )

Він каже

Він каже: «Ти схудла».
Він каже: «Я знаю нові свої здібності. Хочеш схуднути – закохайся в мене!»
Він дивиться поглядом самовдоволеним, поглядом переможця, поглядом ката.
Він блаженно робить ковток за ковтком і звеличує себе у моїх очах.

А я мовчу і думаю: «Коли говоритимеш черговій жертві свій новий слоган, нагадай, щоб вона прочитала текст маленькими літерами:
«Хочеш схуднути – закохайся в мене!
Але кохай так сильно і так віддано, щоб мені не стало діла до тебе.
Щоб я ані на секунду не захотів бути з тобою.
Кохай мене так сильно, щоб це виглядало дико.

Тільки тоді досягнеш бажаного ефекту».
Вересень 2013

"Чому ти не можеш зрозуміти, що ти - не моє"

"Чому ти не можеш зрозуміти, що ти - не моє"
Ми з тобою, як діти.
Провтикали все,

що їм батьки купують,

хай навіть на неостанні гроші.
А ти такий хороший,
Якщо спіймати колись вільного.
І як по воді вилами -
ти не зі мною,
але в мені.
Здіймаєш бурі,
точиш каміння,
каламутиш пісок на дні.
І немає жодних інших знаків -
це алгоритм, висічений на твоїх долонях.
Так і є.
Але я ніяк не можу зрозуміти, що я - це не твоє.

Червень 2013